Спроби людини осягнути себе засвідчують різноманіття способів запитування про неї. При цьому постановка питання про людину передбачає осмислення людини, виходячи з неї самої, або віднайдення її специфіки у співвіднесенні з іншими видами сущого. Знаний віддавна пошук незмінної безсмертної сутності людини та характеристика різноманітних виявів людини (часто як проявів цієї сутності) демонструють перший із зазначених шляхів, орієнтований на запитування про людину поза її співвіднесенням з іншим.

Напрацьовані філософією способи осмислення людини стають основою історико-філософських підходів до реконструкції філософії людини або уявлень про людину у філософських, дофілософських, передфілософських та нефілософських текстах. У разі, коли джерело пропонує власну лінію аналізу теми людини, дослідник може керуватися нею, вважаючи за свою основну задачу розуміння питань, які ставили автори тексту, та найбільш адекватну їх задумам реконструкцію відбитих у тексті поглядів. Проте історико-філософська реконструкція та аналіз не зводяться до вживання в текст та ототожнення з його автором. До того ж людина нерідко не є висхідним пунктом або самостійною темою філософування аналізованого джерела.

Отже, проблема визначення історико-філософського підходу до аналізу осмислення людини та експлікація цього підходу є необхідними елементами дослідження. На нашу думку, в історико-філософській розвідці можна говорити про взаємодоповнювання вищеназваних підходів, визначаючи домінування певного з них, виходячи зі специфіки досліджуваного тексту.

На зміну раціоналістичній парадигмі епохи модерну, в рамках якої людство намагалось взаємодіяти зі світом лише за допомогою чистого “раціо”, голого понятійного мислення, поступово приходить якісно новий формат розгортання людської свідомості. На початку ХХІ століття людству вже не потрібно доводити необхідність звертати увагу й на інші, хай і нераціональні сторони своєї природи, яка є набагато багатограннішою, ніж вважалось донедавна. Бо справжній гуманізм як форму кінцевої реалізації людськості не можна описати лише логічними категоріями. Тому особливо важливим зараз є перевизначення, переосмислення попереднього погляду на людину та її свідомість. Зокрема йдется про такий бінарний концепт, як “міфологічна – неміфологічна свідомість”.

Одним із головних критеріїв виділення міфологічної свідомості є критерій усвідомленності. Тобто, загальноприйнято, що чим більше усвідомленості, тим менше міфологічності. І саме малорозвинутий рівень свідомості вважається характерною ознакою архаїчної міфологічної свідомості. Спробуємо розглянути це питання більш детально.

Дослідження в галузі перекладу протягом останніх десятиліть набули особливо інтенсивного розвитку. Однак молода інтердисциплінарна наука, якою є перекладознавство, “перебуває в стадії наукової синонімії, від однаковості різних праць або їх відмінності лише на рівні застосованої метамови аж до компілювання чи плагіату” [14, 7]. Показовим є вже той факт, що навіть у межах певної мови інколи існує декілька термінів на позначення назви самої дисципліни без чіткого розрізнення поміж ними (наприклад, у польській традиції: przekładoznawstwo, translatoryka, translatologia, teoria przekładu, teoria tłumaczenia). Ідея вичерпного бібліографування роззосереджених досліджень із наступним узагальненням і систематизацією праць, написаних із цілком різних наукових позицій досі залишається наскільки необхідною, настільки ж складною до втілення.

Однією з причин цього розмаїття, образно кажучи, “термінологічного і методологічного Вавилону”, є те, що засадничий онтологічний статус перекладу – перебування “між” (між мовами, літературами, культурами), перефразовуючи Гайдеґґера, “zwischensein”, – доповнюється його ужитковим характером, спрямованим на задоволення потреб інших галузей знання. Звідси випливає необхідність підпорядкування метамови і методології досліджень перекладу метамовам і методологіям досліджень тих галузей. Таким чином, наприклад, дослідження інтерсеміотичного перекладу як перекладу з однієї знакової системи на іншу (література, кіно, театр) повинні брати до уваги водночас теорії та методології досліджень цих різних знакових систем; розробка теорії машинного перекладу приводить до перекладу традиційної теорії перекладу (sic!) на мову прикладної лінгвістики чи комп’ютерного програмування і застосування методів точних наук (наприклад, кількісного аналізу). Відтак у дослідженнях художнього перекладу стає природним протистояння двох концепцій – лінгвістичної та літературознавчої, яке спостерігалося в перекладознавчих працях другої половини ХХ сторіччя. Природно, що розвиток перекладознавчих методів і формування окремих перекладознавчих шкіл були своєрідною проекцією процесів, що відбувалися в мовознавчій та літературознавчій царинах знання.

Період кінця XV – початку XVI століття у розвитку волинської торгівлі явив специфічну фазу, для якої характерним стає доволі чітко відображений регіональний колорит. Його характерні риси визначаються як ритмом внутрішнього розвитку торгівлі, так і зовнішніми факторами. Якщо для внутрішніх ритмів характерним стає поступове зростання чисельності міст у Волинській землі, а також збільшення товарного господарства в усіх секторах економічного життя Волині та протекціоністська позиція як волинської шляхти, так і Великого князівства Литовського, Руського та Жомойтійського (у яке на той час входила Волинь), то зовнішні фактори пов’язані з впливом прискорених темпів господарського прогресу усіх західноєвропейських країн1.

У цілому прогресуючий рух волинської торгівлі протягом кінця XV – початку XVI століття пройшов декілька стадій розвитку конфліктних ситуацій. Тобто протягом усього розглядуваного нами періоду проходить майже безупинна, хоча іноді локально чи хронологічно роз’єднана боротьба. Характерно, що у даній боротьбі переплелися три головні типи економічних конфліктних ситуацій: 1) конфлікти, пов’язані з закріпленням дрібнотоварного селянського господарства, сутичками щодо форми та норми феодальної експлуатації; 2) сутички, породжені намірами державних міст, власників приватних міст, а також окремих міських корпорацій-цехів розширити сферу своїх привілеїв та можливостей, збільшити свій вплив на напрямки та форми волинської торгівлі. Особливо яскраво це відобразилося у створенні системи локальних волинських митниць, що перешкоджали вільній торгівлі на теренах Волині. Так, лише у 80-90-х роках XV ст. луцькі міщани неодноразово скаржилися “о неправном брані мит” у Гнідаві, Володимирі, Хотячеві, Шеплі, Вруйкцях, Полонному, Несвіжі, Пустому, Золочеві, Смикові, Буремлі, Перемилі, Ворошгечині, Коблині, Голосеві, Мирогощі, Рачині, Негреблі, Колодні, Вонястичині, Красному, Княгинені, Волковиях, Козині, Березці, Ліщах, Мілчі, Вербої, Цуркові, Гольчі, Верхові, Кунині, Воложі, Малині, Мительні, Жукові, Рівному, Горбакові, Корці, Мощаниці та Степані2; 3) економічні колізії, що спричинялися протистоянням та збройною боротьбою в середовищі волинської магнатерії3.

Еремеев В.Е. Чертеж антропокосмоса. - М.,1993

Эту книгу трудно отнести к какому-либо жанру. В ней очень много непривычного - и то, что восточные учения - даосизм, конфуцианство, буддизм, санкхья, йога и т. д. - исследуются с помощью особой схемы - эннеаграммы, и то, что утверждается возможность использования забытых древних знаний в современной науке, и то, что сопоставляются, казалось бы, вещи совершенно несопоставимые, например, генетика и традиционные теории музыки, древнекитайская медицина и современная космология. Сталкивая таким образом между собой теории и учения различных времен и народов, автор показывает новые пути их понимания и, в конечном счете, новые принципы постижения бытия.

В книге содержатся перевод и анализ трактата китайского философа XI в. н. э. Чжоу Дуньи "Объяснение чертежа Великого предела".

Издание адресовано всем, кто интересуется историей науки, философией, психологией, космологией и теорией систем.