Спроби людини осягнути себе засвідчують різноманіття способів запитування про неї. При цьому постановка питання про людину передбачає осмислення людини, виходячи з неї самої, або віднайдення її специфіки у співвіднесенні з іншими видами сущого. Знаний віддавна пошук незмінної безсмертної сутності людини та характеристика різноманітних виявів людини (часто як проявів цієї сутності) демонструють перший із зазначених шляхів, орієнтований на запитування про людину поза її співвіднесенням з іншим.

Напрацьовані філософією способи осмислення людини стають основою історико-філософських підходів до реконструкції філософії людини або уявлень про людину у філософських, дофілософських, передфілософських та нефілософських текстах. У разі, коли джерело пропонує власну лінію аналізу теми людини, дослідник може керуватися нею, вважаючи за свою основну задачу розуміння питань, які ставили автори тексту, та найбільш адекватну їх задумам реконструкцію відбитих у тексті поглядів. Проте історико-філософська реконструкція та аналіз не зводяться до вживання в текст та ототожнення з його автором. До того ж людина нерідко не є висхідним пунктом або самостійною темою філософування аналізованого джерела.

Отже, проблема визначення історико-філософського підходу до аналізу осмислення людини та експлікація цього підходу є необхідними елементами дослідження. На нашу думку, в історико-філософській розвідці можна говорити про взаємодоповнювання вищеназваних підходів, визначаючи домінування певного з них, виходячи зі специфіки досліджуваного тексту.

Однобічна реконструкція розуміння людини крізь призму певного підходу без тримання в полі зору іншого може межувати з розмиванням або підміною дослідницької задачі, а також призводити до неадекватної інтерпретації тексту, виходу поза межі історико-філософського витлумачення. Перша можливість – розмивання або підміна дослідницької задачі – часто супроводжує застосування першого з зазначених підходів 1, зорієнтованого на реконструкцію уявлень про незмінну основу людини або певні вияви людини. Уявлення про цю основу або вияви, як у випадку ведичних текстів, можуть бути спільними у стосунку до людини та інших видів сущого. У такому разі, за умови неприділення дослідницької уваги поясненню відсутності в аналізованому джерелі уявлень про специфічно людські виміри або поясненню периферійності, фрагментарності та місця даних уявлень, розвідка з реконструкції уявлень про людину постає як дослідження, котре може бути об’єднане під ширшою або іншою тематикою.

Уявлення про людину може стати темою трохи не всеохопною, коли за орієнтир обирають виклад різноманітних виявів людини, що пропонує обраний для нашого аналізу текст2. За такого підходу розгляд ведичних уявлень про людину передбачає аналіз есхатологічних, сотеріологічних, етичних, фізіологічних, соціальних тощо уявлень. Історико-філософський ракурс такого дослідження визначається певним набором тем, котрі традиція, до якої належить аналізоване джерело, або сам дослідник відносить до тем, через розкриття яких здійснюється філософське осмислення людини. При цьому філософська традиція може розумітись досить широко (наприклад, як індійська, європейська, ведантійська тощо), а відтак пропонувати такі пункти розгляду для реконструкції уявлень про людину, слідування яким призведе до значних “натяжок” в інтерпретації. Сам вибір істориком філософії традиційних, на його погляд, пунктів розкриття природи людини або накидання певного сучасного, власного чи іншого плану цього розкриття, ненаявного в досліджуваному джерелі, передбачає досить великий вплив філософських орієнтацій дослідника, а отже чималу вірогідність виходу розвідки за межі історико-філософської праці.

Якщо говорити про ведичні тексти, то навряд чи можна було б скористатися у стосунку до них традиційним або випрацюваним дослідниками на основі самих цих текстів планом розкриття розуміння людини через висвітлення сфер її виявів. Щодо різноманітних напрямів індійської думки, що більшою або меншою мірою беруть до уваги Веди, важко було б віднайти традиції, які були б водночас безпосередніми наступниками, носіями і продовжувачами ідей різних за своїм характером, часом та місцем творення ведичних текстів3. Можливість реалізації такої дослідницької задачі, як випрацювання історико-філософської схеми реконструкції уявлень про людину через аналіз проявів людини у різних, переважно не філософських ведичних джерелах, на теперішньому етапі розвитку присвячених Ведам студій, попри їх двохсотрічний бурхливий розвиток і значні здобутки, викликає сумніви. Важко не погодитись з виваженим і обґрунтованим на сторінках його дисертації висновком сучасного американського індолога Джона Ґарднера, котрий присвятив свою монографію аналізу низки центральних понять Ріґведи, що стосуються індивідуального існування (individual existence) або самості (Self) (таких як tan&, tman, puru+@, @tman тощо), про недостатність, незадовільну наукову ретельність або об’єктивність, надмірну широту узагальнень досліджень, приділених проясненню ключових для Ріґведи (особливо з огляду на подальше оформлення філософських понять) слів [8,“Chapter 1 / Previous Studies”]. Ґрунтовних досліджень, присвячених іншим трьом, окрім Ріґведи, самгітам (не кажучи вже про не перекладені досі три з чотирьох редакцій Чорної Яджурведи), а також брагманам і араньякам, існує порівняно небагато. Таким чином, у нашому дослідженні ми б не акцентували уваги на підході, котрий пропонує реконструкцію розуміння людини через аналіз виявів людини, окрім випадків (наприклад у деяких гімнах Атхарваведи, про що йтиметься далі), коли тенденцію до такого підходу намічає сам ведичний текст.

Щодо підходу, зорієнтованого на осмислення людини через з’ясування її специфіки, експлікація якого найщільніше пов’язана з такою течією в філософії ХХ ст. як філософська антропологія, та вираженого у погляді, що “на шляху іманентного розгляду людини неможливе її осмислення, оскільки осмислення завжди вимагає співвіднесення предмета з іншим...” [4, 358], то взяття на озброєння такого підходу запобігає підміні дослідницької задачі, забезпечує слідування обраній темі людини, тобто унеможливлює заміщення її простою реконструкцією світогляду або уявлень про атмана, космогенез тощо4. Однак це не означає необґрунтованого превалювання даного підходу при аналізі різних ведичних текстів. Ілюструючи певну обмеженість такого підходу і недоцільність його панівного застосування до реконструкції деяких антропологічних поглядів, наведемо вислів М. Гайдеґґера: “Звичайно, антропологія може зватися філософською, оскільки її метод є філософським, наприклад, в сенсі сутнісного дослідження людини. Тоді воно націлене на вирізнення сущого, що ми називаємо людиною, від рослин, тварин та решти сфер сущого, а через це – встановлення специфічного сутнісного складу цього певного регіону сущого. Тоді філософська антропологія стає регіональною онтологією людини і, як така, не виходить з ряду інших онтологій, які разом з нею розподіляють всю область сущого. Так зрозуміла філософська антропологія не є безпосередньо, і передусім на основі внутрішньої структури своєї проблематики, центром філософії” [10, 204-205].

На нашу думку, у випадку ведичних текстів застосування вищезазначеного підходу як пріоритетного або одного з пріоритетних є доцільним при аналізі уявлень, не зорієнтованих на нехтування або недостатню увагу до зовнішнього світу або неприйняття його в його різноманітності. Особливо явно тенденція залишання поза увагою різних видів сущого притаманна багатьом фрагментам упанішад, які спрямовані на пошук сутності людини, самоосягнення поза її зіставленням з іншими видами сущого та з’ясуванням її специфіки. Таким чином, при реконструкції уявлень про людину цих фрагментів упанішад головну увагу акцентуватимемо на першому підході, націленому на осмислення людини через пошук сталого в ній, її вічної основи.

Проілюструємо застосування розглянутих підходів у їх взаємодоповнюванні до реконструкції уявлень про людину у ведичних джерелах. Наша розвідка є лише попереднім окресленням підходів до аналізу розуміння людини у різних ведичних текстах; перспективою є ґрунтовний аналіз текстового матеріалу з ретельним врахуванням хронології (у т. ч. внутрішньої хронології джерел) ведичної літератури5 тадокладним використанням методів історико-філософського дослідження до різнорідних текстів та фрагментів тексту6.

Схемою подальшого викладу цієї розвідки, як і орієнтовним планом більш широкого дослідження, є аналіз уявлень про людину на таких умовно виділених нами етапах їх розвитку:

– Ріґведи та двох “канонічних” самгіт – Самаведи7 та Яджурведи, великою мірою залежних, за винятком прозових частин Чорної Яджурведи, від Ріґведи8;

Дослідження обмежуватиметься аналізом найдавніших прозових упанішад – Брігадараньяки, Чхандоґ’ї, Айтареї, Тайттірії, Каушитакі та III-IV глав Кени (перші дві глави – віршові – пізнішого походження), бо дані упанішади є добуддійськими, не відбивають вчення якоїсь певної даршани або релігійного напряму, є тими джерелами, з котрих черпали упанішади більш пізні 9.

“Індійська релігійна історія, – за влучним висловом провідного сучасного дослідника П. Олівеля, – загалом рухалася радше шляхом накопичення, покладення нових цеглин на старі, ніж заміщення” [13, 412]. Це було сказано П. Олівелем в контексті аналізу накладання та співіснування ідей, нерідко взаємосуперечливих, попередніх ведичних текстів на наступні. Тому розгляд уявлень про людину у їх витоках, розвитку і співіснуванні у різних ведичних текстах може сприяти створенню більш-менш цілісного розуміння ідей цих джерел. Зазначимо, що структура дослідження поєднуватиме хронологічний принцип із врахуванням характеру та змісту текстів. Суворе слідування хронології текстів та фрагментів текстів навряд чи є доцільним (та й сама ця хронологія багато в чому є гіпотетичною). Наприклад, дві редакції Атхарваведи, вірогідно, розділені у часі трьома редакціями Чорної Яджурведи, Самаведою та Кхілами Ріґведи [8, “Chapter 3 / Conclusions”]. Однак, виходячи з подібного характеру та ідейного боку редакцій Атхарваведи, розглядатимемо їх в одному розділі, хоча й маючи на увазі їх часову послідовність.

Що стосується досліджень, присвячених аналізу уявлень про людину (йдеться лише про роботи, темою яких є людина, а не її @tman, свобода, посмертне існування тощо) у ведичній релігійно-філософській традиції, окрім сорокасторінкового розділу П. Раджу [15], нам не вдалося віднайти таких окремих робіт або вартих спеціального розгляду у цій невеликій статті репрезентативних розділів10. Свою джерельну базу П. Раджу визначає як “Веди, включаючи упанішади” [15, 210]. Проте його висновки щодо ведичного розуміння людини нерідко виходять за межі тих ідей, що характеризують світогляд власне ведичних текстів (наприклад у параграфі “Puru+@rthas”). Слідуючи, на нашу думку, виключно підходові аналізу уявлень про людину через розкриття різних сфер її виявів та не беручи до уваги інші окреслені нами підходи, дослідження П. Раджу нерідко набуває характеру загального викладу ведичного світогляду (найбільшою мірою це стосується параграфів про ашрами, касти, карму, походження світу, ведичну освіту, вплив ведичної традиції на інші індійські релігійні традиції)11.

Отже, виходячи з характеру ведичних текстів, а також спираючись на визначені нами засади реконструкції уявлень про людину, намітимо головні лінії осмислення людини у різних ведичних джерелах як орієнтир і коротку схему подальшого дослідження.

Ріґведа містить цілий спектр уявлень про те в людині, що зберігається по смерті, маючи можливість переходу у нове небесне тіло, та зветься @tman, pr@{a, j|va, asu, manas. На основі даного стародавнього тексту навряд чи можна говорити про цей елемент як про певну сталість або як про змінний. Однак уявлення про такий елемент можна розглядати з точки зору витоків подальшого осмислення людини через ототожнення людини з її безсмертною незмінною сутністю, здійснюваного в певних фрагментах упанішад. Іншою головною лінією реконструкції уявлень про людину в Ріґведі є аналіз різних фрагментарних, часто взаємосуперечливих висловлювань стосовно людини у її зіставленні з іншими істотами, її місця серед цих істот12. Ці висловлювання та більшість із зіставлень переходять у пізніші тексти ведичної літератури, нерідко отримуючи розвиток у їх деяких фрагментах13.

В Атхарваведі постає нова лінія реконструкції уявлень про людину, пов’язана з прагненням пізнати людину через якомога повніший перелік, називання її властивостей (гімни Х, 2 й ХІ, 8 редакції Śaunaka; гімн Х, 2 редакції Paippal@da)14. Також варто звернути увагу на пояснення в Атхарваведі специфіки людини через традиційну етимологію слова puru+a (Х, 2).

Брагмани й араньяки, пов’язані, хоча й у різному сенсі, з ритуалом, мають багато різнорідних фрагментів зіставлення людини з іншими істотами з метою з’ясування її місця в ритуалі (Шатапатха-брагмана 1,1,1,1; 2,3,3; 3,7,3; 3,8,4,1; 4,1,3,16-17; 6,2,1,2; 6,2,1,18-19; 7,5,2,32; Айтарея-араньяка 2,3,2; 2,3,3 тощо). Отже, реконструкції підлягає, по-перше, специфіка людини. Кілька таких фрагментів (найпоказовіший приклад – Айтарея-араньяка 2,3,2) демонструють початки філософування. У брагманах й араньяках також з’являється, хоча поки імпліцитно, тенденція ототожнення людини з індивідуальною та універсальною основою, розуміння людини як тієї основи (наприклад, Шатапатха-брагмана 10,3,3,8; 10,6,3,3), осягнення людини, виходячи з неї самої.

У найдавніших упанішадах ця тенденція ототожнення людини з атманом і брагманом стає головною лінією її осмислення. Зовнішній світ, як земний, так і небесний, з його минущими благами вже не є найвищою ціллю. Відповідно специфіка людини, властиві тільки їй характеристики не є в центрі уваги при розгляді людини. Питання її виключності навряд чи взагалі могло “вписатися” в контекст вчення, спрямованого на бачення в усьому всезагальної основи буття, про що й свідчать взаємосуперечливі поодинокі вислови стосовно зіставлення людини й інших видів сущого. Найбільш розвиненою спробою пояснення буттєвої різноманітності, а отже й специфіки людини, було вчення про обумовленість кожного виду сущого особливим діянням та невіддільним від нього наміром 12.

Таким чином, у даній розвідці здійснено спробу характеристики історико-філософських підходів, застосовуваних до аналізу розуміння людини у ведичній літературі. Виходячи з особливостей текстів при визначенні місця кожного з цих підходів, а також із засади їх взаємодоповнювання, як коротку схему подальшого дослідження намічено основні лінії реконструкції уявлень про людину у різних ведичних джерелах.

1 Про це див. нашу статтю під назвою “Проблема підходу до аналізу давньоіндійських уявлень про людину” у найближчому номері видання “Маґістеріум. Історико-філософські студії”, котрий має вийти друком у видавництві Національного університету “Києво-Могилянська Академія”. У розвідці з метою визначення підходу до історико-філософської реконструкції ведичних уявлень про людину схарактеризовано історико-філософські праці, присвячені розкриттю розуміння людини у неспрямованих на цю тему джерелах (у тому числі і ведичних). Увагу приділено насамперед дослідженням, зосередженим на розгляді уявлень про людину у релігійних джерелах та пов’язаній з ними релігійно-філософській традиції, текстах передфілософських та творах перших філософів, оскільки подібне текстове поле характеризує ведичну літературу. На основі аналізу історико-філософських робіт продемонстровано вказану можливість підміни теми дослідження.

2 Прикладом такого своєрідного компендіуму викладу всіляких ідей, що стосуються людини, є праця посвяченого в суфізм француза та традиціоналіста Рене Генона “Людина та її становлення згідно з ведантою”. Становить інтерес характеристика автором свого “підходу” до викладу обраної теми: “Ми почали з обговорення цих питань просто тому, що вони вже піднімалися у наших попередніх роботах, а отже, така додаткова праця, як ця, видається доречною. Порядок, у якому можуть постати наступні студії, буде залежати виключно від обставин і значною мірою визначатися практичними міркуваннями; ми вважаємо доцільним згадати про це на початку, щоби ніхто не був схильний бачити щось наподобу ієрархічного порядку в наших роботах, те саме стосується важливості розглянутих питань або їх залежності одного від іншого, бо це було би приписуванням нам інтенцій, яких ми не мали. Але ми дуже добре знаємо, як легко виникають ці непорозуміння, тому ми вживаємо заходів, щоби запобігти їм...” [9, 9].

3 Це, звичайно, не означає нехтування індійськими традиціями розуміння Вед.

4 Про випадки такого заміщення див. нашу статтю, вказану у прим. 1.

5 Розгляд підходів до хронології ведичних (т. зв. ранньо- та середньоведичних за класифікацією цього автора) текстів та їхній сучасний аналіз й переоцінку див. у згаданій дисертації Дж. Ґарднера [8, “Chapter 3. Relative Chronology of Early and Middle Vedic”].

6 Синхронного, діахронного, структурного аналізу ідей та понять.

7 З 1810 віршів Самаведи лише 75 відсутні в Ріґведі, причому деякі з цих 75 були утворені шляхом механічного поєднання, часто не турбуючись про смисл. Самаведа (“саман” – наспів) – веда наспівів, що співвідноситься з функцією жерця-удгатара, котрий виконує мелодії під час жертвоприношення; “головною тут є мелодія” [20, 153], а не вірш.

8 Не виключено, що в процесі подальшого дослідження виявиться доцільність виокремлення Чорної Яджурведи у великий самостійний розділ у зв’язку з порівняною незалежністю змісту її прозових частин. Чорна Яджурведа, окрім гімнів і жертовних формул, містить більш пізні прозові пояснення ритуалу, схожі на брагмани, котрі мають пізніше, порівняно з яджусами і гімнами, походження; зміст значної частини яджусів і гімнів є залежним від Ріґведи [20, 157, 164], а частково і від Атхарваведи [5, 6-7]. Щодо уявлень про людину, то попередній аналіз Тайттірія-самгіти свідчить, що ідеї Чорної Яджурведи мають спільність з ідеями Ріґведи, Атхарваведи та посідають проміжний характер між ідеями самгіт та брагман.

9 Про відносну хронологію, класифікацію упанішад див.: [3, 118], [5, 7-8], [7, 23], [11, 61], [12, 151], [20, 217-218].

10 Можна згадати статтю В. К. Бакшутова “Проблема людини у ведійському світогляді” [1], котра навряд чи підлягає критиці і не увійшла у науковий обіг внаслідок неможливості встановити відповідність змісту назві, підхід, мету та логічну структуру, а також хронологічні межі та джерельну базу. Нам відомо, що в Індії нещодавно видано працю С. Тріпатхі (Tripathi S. M. Psycho-Religious Studies of Man, Mind and Nature. – Delhi: Global Vision Pub., 2001. – VIII+424 p.), яка містить розділ “Ведичне уявлення про людину” (поруч з такими розділами, як “Філософський аналіз людини у післяведичну добу”, “Концепція людини в буддизмі та джайнізмі”, “Сикхське уявлення про людину”) [21].

11 Докладніший аналіз дослідження П. Раджу див. у нашій статті, зазначеній у прим. 1.

12 Більш розгорнені схеми реконструкції уявлень про людину в Ріґведі та найдавніших упанішадах див. у таких наших розвідках: Луцишина О. А. Давньоіндійські уявлення про людину (на матеріалі аналізу гімнів Ріґведи) // Наукові записки. – Т. 19. – Спецвипуск. – К., 2001. – С. 69-73; Луцишина О. А. Людина у релігійно-філософському вченні найдавніших упанішад // Наукові записки. – Т. 19. – Філософія та релігієзнавство. – К., 2001. – С. 76-81.

13 Особливо у фрагментах Чорної Яджурведи, брагман та араньяк.

14 Правильне іменування, згідно з ведичним світоглядом, означає осягнення суті названого.

1. Бакшутов В. Проблема человека в ведийском мировоззрении // Историко-философские исследования. Проблема человека в домарксистской философии. – Свердловск, 1978. – C. 8-19.

2. Древнеиндийская философия. Начальный период / Пер. с санскрита, подготовка текстов, вступ. статья и комм. В. В. Бродова. – М., 1972.

3. Радхакришнан С. Индийская философия: В 2 т. – С.-П.: Стикс. – Т. 1.

4. Спиркин А. Философская антропология // Философская энциклопедия: В 5 т. – Т. 5. – М., 1970.

5. Сыркин А. Я. Ранние упанишады и Брихадараньяка // Брихадараньяка упанишада / Перевод, предисл. и комм. А. Я.Сыркина. – М., 1992.

6. Atharva Veda Sanhita / Herausgegeben von R. Roth und W. D. Whitney. – Berlin, 1856.

7. Deussen P. The Philosophy of the Upanishads. – New York, 1966.

8. Gardner J. The Vedavid Database and Dissertation on the Developing Terminology for the Self in Vedic India”, 1998 // http: // vedavid.org/diss (19.02.02).

9. Guénon R. Man and his becoming according to the Vedānta. – London, 1945.

10. Heidegger M. Kant und das Problem der Metaphysik. – Frankfurt am Main, 1973.

11. Hindery R. Comparative Ethics in Hindu and Buddhist Traditions. – Delhi, 1996.

12. Mahony W. K. Upani+ads // The Encyclopedia of Religion: In 16 Vol. / Ed-in-chief: M. Eliade. V. 15. – N.Y., London, 1988.

13. Olivelle P. Am$it@: Women and Indian Technologies of Immortality // Journal of Indian Philosophy. – 1997. – V. 25. – №5. – P. 427-449.

14. The Principal Upani+ads / Ed. by S. Radhakrishnan. – London, 1953.

15. Raju P. The Vedic Conception of Man / The Concept of Man. A Study in Comparative Philosophy / Ed. by S. Radhakrishnan and P. T. Raju. – London, 1956. – P. 210-252.

16. Rig Veda. A Metrically Restored Text with an Introduction and Notes / Ed. by Barend A. van Nooten and Gary B. Holland. – Harvard University, 1994.

17. The Satapatha-Brahmana according to the Text of the Madhyandina School /Tr. by Eggeling J.: In 5 parts. – Delhi, 1988-1996.

18. Die Taittir|ya-Sa=hit@ / Ed. by A.Weber. – Indische Studien, 11-12. – Leipzig, 1871-1872.

19. The Veda of the Black Yajus School entitled Taittiriya Sanhita / Tr. by A.Keith. – Harvard, 1914.

20. Winternitz M. A History of Indian Literature: In 3 Vol. V. 1. – Delhi, 1996.

21. http://www.vedamsbooks.com/no21901.html

“Уявлення про людину у ведичній релігійно-філософській традиції:

окреслення підходів та структури дослідження”

Розвідку присвячено пошуку підходів до реконструкції уявлень про людину у ведичній літературі. Виходячи із запропонованого авторкою взаємодоповнювання розглянутих у статті шляхів аналізу уявлень про людину, а також зі специфіки ведичних текстів, намічено основні лінії розуміння людини у різних ведичних джерелах.

Łucyszyna Olena

“Koncepcja człowieka w wedyjskiej tradycji religijno-filozoficznej:

określenie podejścia i struktury badania”

Artykuł jest poświęcony poszukiwaniu podejść do rekonstrukcji koncepcji człowieka w literaturze wedyjskiej. Wychodząc od komplementarności przedstawionych przez autorkę dróg analizy koncepcji człowieka, a także od specyfiki badanych tekstów wytyczono podstawowe kierunki pojmowania człowieka w różnych źródłach wedyjskich.

Lutsyshyna Olena

“Comprehension of the human being in the vedic religious-philosophical tradition:

the outline of the research approaches and structure”

The article is dedicated to the approaches to reconstruction of the human being comprehension in the Vedic literature. Proceeding from both the mutual complementarity of the ways of the human being comprehension analysis considered in the article and the specifics of the Vedic texts, the main trends of the understanding of the human being in the different Vedic sources are outlined.